Учите украинский диалект-)
Останнім часом українська історична наука зробила величезний поступ, який має всесвітнє значення. Завдяки титанічній дослідницькій праці наших провідних учених,
звитяжному пошуку патріотів-ентузіастів, на основі невідпорних фактів, нарешті, було частково відновлено історичну правду, котра полягає в тому, що Україна
є колискою світової цивілізації, а ми, українці, — її творцями.
Так, наприклад, видатний український шумеролог, етнолог, філософ та історик Лев Силенко (США) у своїй 1427-ми сторінковій безсмертній класичній праці «Мага віра» (українською мовою видана у Нью-Йорку 1979 року) беззаперечно довів, що саме гиксоси — одне з давньоукраїнських племен «розбудували місто Єрусалим десь за 500 років
перед вторгненням жидів до Ханаану. Ханаани — свідчить Л. Силенко, — звали гиксосів «русами». Ці руси збудували селище Русасалем, тобто «Русів постій». З назви - Русасалем постало — Єрусалим», — робить цілком обгрунтований висновок великий шумеролог-єрусалимолог.
Навмисно заплутану впливовими антиукраїнськими силами проблему розселення народів на земній кулі в давнину блискавично розв'язав наш славетний письменник Серпи
Плачинда: «Ще за трипільської доби (IV тисячоліття до Р. X.) волхви створили демографічну концепцію, котра не дозволяла перенаселяти наддніпрянський регіон, де мешкали багатодітні племена й родини. Внаслідок цього волхви що три роки
влаштовували жеребкування, за допомогою якого формувалися молоді общини ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ «НА НОВІ ЗЕМЛІ». Так під проводом волхвів давньоукраїнські племена й общини заселяли Індію, Месопотамію, Малу Азію, Палестину, Єгипет, Північну Італію, о. Крит, Західну Європу. Волхви сприяли повній колонізації Балкан» (Сергій Плачимда.
Словник давньоукраїнської міфології, Київ, 1993, С. 19).
І все ж, навіть у цій геніальній концепції відчувається певна обмеженість: розселення українців лімітується лише євразійським континентом. Причини цієї обмеженості зрозуміти неважко — вони полягають, насамперед, у тому, що протягом століть різномасті зайди й чужинці штучно стримували розвиток української політичної думки, прищеплювали й провінційність і містечковість.
Зараз вже добре відома присутність українців у Африці Зокрема, доведено українське походження мамелюків, як урядували в Єгипті з 1250 по 1517 рік. Ми ж звернемо свою
увагу на іншу частину Земної кулі.
* * *
Ще в юнацтві я захопився Латинською Америкою. Але, вивчаючи історію цього далекого континенту, я щоразу натрапляв на загадкові свідчення впливу української культури на розвиток тамтешніх народів.
Візьмемо, наприклад, назву індіанського племен: що мешкає на території Чилі —арауканн. До іспанської колонізації вони називали себе мапуче. І раптом — зміна назви
цілого народу, що сталося у першій половині 16 століття. Спробуємо проаналізувати, чим це було обумовлено. Для цього звернемося до найавторитетніших довідкових видань.
Латинская Америка. Энциклопедический справочник. Т. І, Москва, 1980, С. 259: «У культурі арауканів багато своєрідних рис — ритуальні танці...» СТОП!
Український радянський енциклопедичний словник. Т. І, Київ, 1966, С. 101: «АРКАН—1). Старовинний український чоловічий танець... Аркан танцюють з топірцями в руках. 2).
Довгий мотузок із зашморгом на кінці, яким ловлять тварин. У скотарів Південної Америки аркан називається ласо».
Тільки глухий і сліпий не почує й не побачить, що «араукан» — це трансформований «аркан», а трансформація українського слова в індіанське сталася завдяки гортанній вимові південноамериканських тубільців. Аналізуючи причини зміни назви мапуче на аркан, неможливо не дійти до єдиного логічного висновку: побачивши ритуальні танці з томагавками, та ще й ласо, наші предки, цілком природно, назвали
аборигенів того краю арканами, арауканами. Загадкою залишалося лише те, як потрапили українці до тих далеких країв у 16 столітті. Втім, про це — трохи згодом.
А тепер — про ще один вельми промовистий факт. 30 листопада 1966 року було проголошено незалежність острівної карибської країни — Барбадосу. Так от: барвами
державного прапора цієї країни стали... синя і жовта! Крім того, посередині прапора міститься зображення тридента, яке являє собою стилізацію класичного українського
тризуба.
звитяжному пошуку патріотів-ентузіастів, на основі невідпорних фактів, нарешті, було частково відновлено історичну правду, котра полягає в тому, що Україна
є колискою світової цивілізації, а ми, українці, — її творцями.
Так, наприклад, видатний український шумеролог, етнолог, філософ та історик Лев Силенко (США) у своїй 1427-ми сторінковій безсмертній класичній праці «Мага віра» (українською мовою видана у Нью-Йорку 1979 року) беззаперечно довів, що саме гиксоси — одне з давньоукраїнських племен «розбудували місто Єрусалим десь за 500 років
перед вторгненням жидів до Ханаану. Ханаани — свідчить Л. Силенко, — звали гиксосів «русами». Ці руси збудували селище Русасалем, тобто «Русів постій». З назви - Русасалем постало — Єрусалим», — робить цілком обгрунтований висновок великий шумеролог-єрусалимолог.
Навмисно заплутану впливовими антиукраїнськими силами проблему розселення народів на земній кулі в давнину блискавично розв'язав наш славетний письменник Серпи
Плачинда: «Ще за трипільської доби (IV тисячоліття до Р. X.) волхви створили демографічну концепцію, котра не дозволяла перенаселяти наддніпрянський регіон, де мешкали багатодітні племена й родини. Внаслідок цього волхви що три роки
влаштовували жеребкування, за допомогою якого формувалися молоді общини ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ «НА НОВІ ЗЕМЛІ». Так під проводом волхвів давньоукраїнські племена й общини заселяли Індію, Месопотамію, Малу Азію, Палестину, Єгипет, Північну Італію, о. Крит, Західну Європу. Волхви сприяли повній колонізації Балкан» (Сергій Плачимда.
Словник давньоукраїнської міфології, Київ, 1993, С. 19).
І все ж, навіть у цій геніальній концепції відчувається певна обмеженість: розселення українців лімітується лише євразійським континентом. Причини цієї обмеженості зрозуміти неважко — вони полягають, насамперед, у тому, що протягом століть різномасті зайди й чужинці штучно стримували розвиток української політичної думки, прищеплювали й провінційність і містечковість.
Зараз вже добре відома присутність українців у Африці Зокрема, доведено українське походження мамелюків, як урядували в Єгипті з 1250 по 1517 рік. Ми ж звернемо свою
увагу на іншу частину Земної кулі.
* * *
Ще в юнацтві я захопився Латинською Америкою. Але, вивчаючи історію цього далекого континенту, я щоразу натрапляв на загадкові свідчення впливу української культури на розвиток тамтешніх народів.
Візьмемо, наприклад, назву індіанського племен: що мешкає на території Чилі —арауканн. До іспанської колонізації вони називали себе мапуче. І раптом — зміна назви
цілого народу, що сталося у першій половині 16 століття. Спробуємо проаналізувати, чим це було обумовлено. Для цього звернемося до найавторитетніших довідкових видань.
Латинская Америка. Энциклопедический справочник. Т. І, Москва, 1980, С. 259: «У культурі арауканів багато своєрідних рис — ритуальні танці...» СТОП!
Український радянський енциклопедичний словник. Т. І, Київ, 1966, С. 101: «АРКАН—1). Старовинний український чоловічий танець... Аркан танцюють з топірцями в руках. 2).
Довгий мотузок із зашморгом на кінці, яким ловлять тварин. У скотарів Південної Америки аркан називається ласо».
Тільки глухий і сліпий не почує й не побачить, що «араукан» — це трансформований «аркан», а трансформація українського слова в індіанське сталася завдяки гортанній вимові південноамериканських тубільців. Аналізуючи причини зміни назви мапуче на аркан, неможливо не дійти до єдиного логічного висновку: побачивши ритуальні танці з томагавками, та ще й ласо, наші предки, цілком природно, назвали
аборигенів того краю арканами, арауканами. Загадкою залишалося лише те, як потрапили українці до тих далеких країв у 16 столітті. Втім, про це — трохи згодом.
А тепер — про ще один вельми промовистий факт. 30 листопада 1966 року було проголошено незалежність острівної карибської країни — Барбадосу. Так от: барвами
державного прапора цієї країни стали... синя і жовта! Крім того, посередині прапора міститься зображення тридента, яке являє собою стилізацію класичного українського
тризуба.