Русофобам на заметку
Дискуссии на форуме привели меня к мысли, что среди тех, кто настроен антироссийски, есть критики путинского режима и есть просто русофобы, ненавидящие Россию как страну и русских как народ. Себя они, видимо, считают эуропейцами, ранее жившими в грязных объятиях пьяного русского медведя.
Все это очень интересно, но бесперспективно. Мне как-то плохо понятно, как можно за основу мировоззрения взять какую-либо фобию. Тот, кто так поступает - скорее всего больной человек. И уж в любом случае я не могу считать такого человека умным. Почему? Охотно отвечу.
Мне неоднократно приходилось видеть, как трогательно в Сети обнимались-целовались бандеровцы и румынисты из Молдовы. Как слаженно они материли Москву и проклятых русских. Как произносили мощные лозунги "Хай живэ вильна Украина!" и "Траяскэ Романия маре!" Но никто из них не задумывался, что будет, если они выйдут за пределы этого интеллектуального пятачка. А выйти придется, ибо невозможно всю жизнь посвятить проклятиям - работать ведь кому-то надо. И думать о чем-либо ином, кроме немытой России и проклятых пьяных русских - тоже.
Так что же будет? А я вам скажу, что.
Читаем мега-книгу Василия Кожелянки:
http://exlibris.org.ua/defilada/index.html
Книга правильная. Автор - безусловный свидомит. Вот, к примеру:
"Дуже кароока Генця Мангерівна таки попила тоді його крівці, казала, аби перейшов тоді у її політичну віру, аби запустив бакенбарди, як у Жоржика Цімерманна, й зачісувався б не на лівий, а на правий проділ, бо так, мовляв, він схожий на німецького канцлера. Але ж Дмитро саме тому й носив коротенькі вусики і зачісувався навскіс, аби бути схожим на свого неперевершеного кумира — великого фірера німецького народу Адольфа Гітлера. Вона цього не розуміла, бо поглядала на схід, за Дністер, і він мав підозру, що цимборувала із запільними комсомолістами. Час їх розсудив. Де тепер її большевики? Аґонізують за Уралом. На його таки вийшло. Через шість днів у поверженій Москві, на їхній Красній площі, сам фірер Адольф Алоїзович і вожді країн — союзниць Райху прийматимуть дефіляду звитяжних армій. День обрано неспроста: 7 листопада большевики шанували як день свого приходу до влади в 1917 році. На трибуні мавзолею першого большевицького прем'єра, мумія якого за наказом фірера похована десь у Петербурзі (Адольф Великий боявся непохованих трупів), стоятимуть великі люди, юберменші Европи, конструктори нового порядку: Адольф Гітлер, дуче Муссоліні, маршал Антонеску, адмірал Горті та ще з десяток керівників держав Антикомінтернівського пакту. А головне не те, що еспанський вождь Франко буде обійматися з імператором Японії на тлі храму Василія Блаженного, найважливіше для Дмитра і, як він гадає, — для України, те, що на мавзолеї рівний серед рівних, леґітимне і повноправно стоятиме вождь Української держави — Степан Бандера.
Площею в перших рядах продефілюють, звичайно, німецькі вояки: батальйон СС, батальйон вермахту, потім люфтваффе і моряки. А за німцями — другими — не третіми і не якимись там четвертими, таки — другими, підуть українці. У першому курені з чорними петлицями військ спеціяльного призначення і срібними аксельбантами промарширує і він, хорунжий Дмитро Левицький. Вже за ними підуть італійці, румуни, мадяри і решта союзників. А другі — українці! Бо хоч би яким був самовпевненим і націоналістичним фірер Адольф, а розумів, що без мільйонного Українського війська, чиї полки першими ввірвалися в Москву, ще невідомо, чим би закінчилась виправа на Схід...
Звучав гімн “Ще не вмерла Україна”, потім дикторка патріотичним голосом повідомила:
— Сьогодні — друге листопада тисяча дев'ятсот сорок першого року. У Києві шоста година ранку. Українська національна радіостанція передає останні вісті.
Гарний голос, думав Дмитро, це тобі не Ґеббельс і не Лєвітан, пані Наталя знає, як говорити.
— Президент України Степан Бандера, — провадила далі дикторка, — своїм указом призначив виконувачем обов'язків голови екзекутивного комітету краю Буковина керівника місцевої організації ОУН Юхима Гнатчука.
Голова Центральної Ради Андрій Мельник підписав постанову парляменту України про перейменування низки міст України. Так, колишній Дніпропетровськ відтепер називається Січеслав, Ворошиловград — Луганськ, Жданов — Маріуполь, Сталіно — Донецьк, Краснодар — Чорноморськ, Кіровоград — Златопіль. Органам крайової влади приписується в двотижневий термін перейменувати всі назви населених пунктів, які були встановлені в період тимчасової окупації України большевиками. А зараз пряме включення нашого закавказького кореспондентського пункту в Тбілісі. Передає Євген Смолінько:
— В ніч із першого на друге листопада в столиці Грузинської республіки — Тбілісі здійснено військовий переворот, — промосковський комуністичний уряд цієї союзної республіки неіснуючого вже СССР заарештовано, і за вироком революційного трибуналу цієї самої ночі засуджено до страти.
Я стою на центральному майдані Тбілісі, де встановлено 367 шибениць, через кілька хвилин на них повиснуть керівники маріонеткового уряду Грузинської ССР."
Источник:http://exlibris.org.ua/defilada/r01.html
http://exlibris.org.ua/defilada/r03.html
Видите, как все правильно! Тут вам и Гитлер - маре фюрер, и мега-армия Бандеры, и прочая хрень. Даже о Грузии автор написал, и это задолго до потасовки 2008 года!
Ну что сказать? Молодец! Свидомит. Русских изображает правильно - грязными пьяными животными. Все они бандиты, хохлофобы, матерщинники - унтерменши. Такого автора каждый наш румынист с радостью обнял бы по-братски, но...
Далее читаем:
"Їхали як волами, — потяг “Київ — Москва” захлинався коло кожного стовпа. Хорунжий Левицький залежно від свого настрою, який із зразковою періодичністю маятника коливався від відчаю (все, не встигну на дефіляду) до страшенної люті (лайдацтво! Стріляти треба за таку їзду!) смикався по купе. До Бахмача в купе їхав сам, але не тому, що не було пасажирів — вони були, в загальних і плацкартних вагонах, сиділи в проходах і в тамбурі, — а тому, що був уже великим цабе, а бідних у купейні вагони не пускали. У Бахмачі знайшлись попутники.
— Буна зіва, пане офіцер, — зайшов румунський майор від інфантерії. — До Москви? Будемо попутниками. Я теж на дефіляду. — Румун був уже немолодий, але, очевидно, кадровий військовик, бо одразу зметикував, що в парадній уніформі з аксельбантами український офіцер може їхати лише на дефіляду в Москву.
Дмитро неохоче встав, ледь вклонився по-військовому, сів, говорити йому з союзником не хотілось, та й не було про що.
Через якийсь час у двері купе постукали.
— Пофтім, — сказав румунський майор. Дмитро нервово смикнувся, знову “ворбеште”, щоб тебе вже..."
Опля! Какой, однако, пассаж! Автор рисует дивную картину маслом - в купе к бандеровскому мега-офицеру вперлось румынское г... и осмеливается болтать на своем языке! Какой, однако, интересный человек этот Кожелянко! Чего далее пишет мега-писатель?
"— Ми їм покажемо історичні кордони. Невдовзі й Сучавський повіт, і Мараморощина возз'єднаються в єдиній українській сім'ї , — підтримав мадяра Дмитро. — Ми їм покажемо ворбеште, ми їм..."
О, видите - земли отобрать предлагает у Румынии. Неплохо, неплохо... А вы обнимайте его, господа румынисты, обнимайте - он же ярый русофоб, русские для него - свиньи! Ваш человек, однозначно...
А румынский майор в книге чем дальше, тем гаже:
"— Кажу вам, це покручі поляків і москалів! — кричав румунський майор."
Это он про украинцев так. Ишь, какие эти румыны нехорошие... С чего жэто, а? Они же русофобы вроде, то есть приличные культурные люди?
Источник: http://exlibris.org.ua/defilada/r04.html
Вот оно как. И вроде все хорошие - русских ненавидят, Россию готовы сожрать, а тут такое.
Делайте выводы, господа. Включайте мозги, у кого есть!
Все это очень интересно, но бесперспективно. Мне как-то плохо понятно, как можно за основу мировоззрения взять какую-либо фобию. Тот, кто так поступает - скорее всего больной человек. И уж в любом случае я не могу считать такого человека умным. Почему? Охотно отвечу.
Мне неоднократно приходилось видеть, как трогательно в Сети обнимались-целовались бандеровцы и румынисты из Молдовы. Как слаженно они материли Москву и проклятых русских. Как произносили мощные лозунги "Хай живэ вильна Украина!" и "Траяскэ Романия маре!" Но никто из них не задумывался, что будет, если они выйдут за пределы этого интеллектуального пятачка. А выйти придется, ибо невозможно всю жизнь посвятить проклятиям - работать ведь кому-то надо. И думать о чем-либо ином, кроме немытой России и проклятых пьяных русских - тоже.
Так что же будет? А я вам скажу, что.
Читаем мега-книгу Василия Кожелянки:
http://exlibris.org.ua/defilada/index.html
Книга правильная. Автор - безусловный свидомит. Вот, к примеру:
"Дуже кароока Генця Мангерівна таки попила тоді його крівці, казала, аби перейшов тоді у її політичну віру, аби запустив бакенбарди, як у Жоржика Цімерманна, й зачісувався б не на лівий, а на правий проділ, бо так, мовляв, він схожий на німецького канцлера. Але ж Дмитро саме тому й носив коротенькі вусики і зачісувався навскіс, аби бути схожим на свого неперевершеного кумира — великого фірера німецького народу Адольфа Гітлера. Вона цього не розуміла, бо поглядала на схід, за Дністер, і він мав підозру, що цимборувала із запільними комсомолістами. Час їх розсудив. Де тепер її большевики? Аґонізують за Уралом. На його таки вийшло. Через шість днів у поверженій Москві, на їхній Красній площі, сам фірер Адольф Алоїзович і вожді країн — союзниць Райху прийматимуть дефіляду звитяжних армій. День обрано неспроста: 7 листопада большевики шанували як день свого приходу до влади в 1917 році. На трибуні мавзолею першого большевицького прем'єра, мумія якого за наказом фірера похована десь у Петербурзі (Адольф Великий боявся непохованих трупів), стоятимуть великі люди, юберменші Европи, конструктори нового порядку: Адольф Гітлер, дуче Муссоліні, маршал Антонеску, адмірал Горті та ще з десяток керівників держав Антикомінтернівського пакту. А головне не те, що еспанський вождь Франко буде обійматися з імператором Японії на тлі храму Василія Блаженного, найважливіше для Дмитра і, як він гадає, — для України, те, що на мавзолеї рівний серед рівних, леґітимне і повноправно стоятиме вождь Української держави — Степан Бандера.
Площею в перших рядах продефілюють, звичайно, німецькі вояки: батальйон СС, батальйон вермахту, потім люфтваффе і моряки. А за німцями — другими — не третіми і не якимись там четвертими, таки — другими, підуть українці. У першому курені з чорними петлицями військ спеціяльного призначення і срібними аксельбантами промарширує і він, хорунжий Дмитро Левицький. Вже за ними підуть італійці, румуни, мадяри і решта союзників. А другі — українці! Бо хоч би яким був самовпевненим і націоналістичним фірер Адольф, а розумів, що без мільйонного Українського війська, чиї полки першими ввірвалися в Москву, ще невідомо, чим би закінчилась виправа на Схід...
Звучав гімн “Ще не вмерла Україна”, потім дикторка патріотичним голосом повідомила:
— Сьогодні — друге листопада тисяча дев'ятсот сорок першого року. У Києві шоста година ранку. Українська національна радіостанція передає останні вісті.
Гарний голос, думав Дмитро, це тобі не Ґеббельс і не Лєвітан, пані Наталя знає, як говорити.
— Президент України Степан Бандера, — провадила далі дикторка, — своїм указом призначив виконувачем обов'язків голови екзекутивного комітету краю Буковина керівника місцевої організації ОУН Юхима Гнатчука.
Голова Центральної Ради Андрій Мельник підписав постанову парляменту України про перейменування низки міст України. Так, колишній Дніпропетровськ відтепер називається Січеслав, Ворошиловград — Луганськ, Жданов — Маріуполь, Сталіно — Донецьк, Краснодар — Чорноморськ, Кіровоград — Златопіль. Органам крайової влади приписується в двотижневий термін перейменувати всі назви населених пунктів, які були встановлені в період тимчасової окупації України большевиками. А зараз пряме включення нашого закавказького кореспондентського пункту в Тбілісі. Передає Євген Смолінько:
— В ніч із першого на друге листопада в столиці Грузинської республіки — Тбілісі здійснено військовий переворот, — промосковський комуністичний уряд цієї союзної республіки неіснуючого вже СССР заарештовано, і за вироком революційного трибуналу цієї самої ночі засуджено до страти.
Я стою на центральному майдані Тбілісі, де встановлено 367 шибениць, через кілька хвилин на них повиснуть керівники маріонеткового уряду Грузинської ССР."
Источник:http://exlibris.org.ua/defilada/r01.html
http://exlibris.org.ua/defilada/r03.html
Видите, как все правильно! Тут вам и Гитлер - маре фюрер, и мега-армия Бандеры, и прочая хрень. Даже о Грузии автор написал, и это задолго до потасовки 2008 года!
Ну что сказать? Молодец! Свидомит. Русских изображает правильно - грязными пьяными животными. Все они бандиты, хохлофобы, матерщинники - унтерменши. Такого автора каждый наш румынист с радостью обнял бы по-братски, но...
Далее читаем:
"Їхали як волами, — потяг “Київ — Москва” захлинався коло кожного стовпа. Хорунжий Левицький залежно від свого настрою, який із зразковою періодичністю маятника коливався від відчаю (все, не встигну на дефіляду) до страшенної люті (лайдацтво! Стріляти треба за таку їзду!) смикався по купе. До Бахмача в купе їхав сам, але не тому, що не було пасажирів — вони були, в загальних і плацкартних вагонах, сиділи в проходах і в тамбурі, — а тому, що був уже великим цабе, а бідних у купейні вагони не пускали. У Бахмачі знайшлись попутники.
— Буна зіва, пане офіцер, — зайшов румунський майор від інфантерії. — До Москви? Будемо попутниками. Я теж на дефіляду. — Румун був уже немолодий, але, очевидно, кадровий військовик, бо одразу зметикував, що в парадній уніформі з аксельбантами український офіцер може їхати лише на дефіляду в Москву.
Дмитро неохоче встав, ледь вклонився по-військовому, сів, говорити йому з союзником не хотілось, та й не було про що.
Через якийсь час у двері купе постукали.
— Пофтім, — сказав румунський майор. Дмитро нервово смикнувся, знову “ворбеште”, щоб тебе вже..."
Опля! Какой, однако, пассаж! Автор рисует дивную картину маслом - в купе к бандеровскому мега-офицеру вперлось румынское г... и осмеливается болтать на своем языке! Какой, однако, интересный человек этот Кожелянко! Чего далее пишет мега-писатель?
"— Ми їм покажемо історичні кордони. Невдовзі й Сучавський повіт, і Мараморощина возз'єднаються в єдиній українській сім'ї , — підтримав мадяра Дмитро. — Ми їм покажемо ворбеште, ми їм..."
О, видите - земли отобрать предлагает у Румынии. Неплохо, неплохо... А вы обнимайте его, господа румынисты, обнимайте - он же ярый русофоб, русские для него - свиньи! Ваш человек, однозначно...
А румынский майор в книге чем дальше, тем гаже:
"— Кажу вам, це покручі поляків і москалів! — кричав румунський майор."
Это он про украинцев так. Ишь, какие эти румыны нехорошие... С чего жэто, а? Они же русофобы вроде, то есть приличные культурные люди?
Источник: http://exlibris.org.ua/defilada/r04.html
Вот оно как. И вроде все хорошие - русских ненавидят, Россию готовы сожрать, а тут такое.
Делайте выводы, господа. Включайте мозги, у кого есть!