Тарас Григорович Шевченко

Тарас Григорович Шевченко(9.3.1814 — 10.3.1861) Класик української літератури, національна гордість українського народу.Народився в сім'ї селянина-кріпака в с. Моринцях на Черкащині. Рано лишився сиротою. Грамоти навчився у дяка. У 14 років узятий "козачком" до двору поміщика П. Енгельгардта, з яким переїхав до Вільна, а потім до Петербурга. В 1832 р. відданий у науку до художника В. Ширяєва.У 1838 клопотами К. Брюллова, В. Жуковського, О. Венеціанова, М. Вієльгорського, Є. Гребінки, І. Сошенка та інших Тараса Шевченка було викуплено з кріпацтва. Цього ж року його прийнято до Академії мистецтв, яку закінчив у 1844 р.. У 1843 і 1845 роках відвідав Україну, працював художником у київській Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів. У лютому 1847 р. затверджений на посаді вчителя малювання в Київському університеті.24 березня 1847 р. за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві та за антисамодержавні поезії заарештований і засланий солдатом до Орської фортеці Оренбурзького окремого корпусу з царською резолюцією про заборону писати й малювати. На засланні Тараса Шевченка як художника включили до складу експедиції, завданням якої було дослідження Аральського моря.У 1857 р. завдяки клопотанням друзів Тараса Шевченка звільнили з заслання. У 1858 р. він прибув до Москви, потім до Петербурга. У 1859 р. приїхав в Україну, де перебував під наглядом поліції. Постійно проживати на батьківщині йому заборонили і зобов'язали виїхати до столиці. Тяжке десятирічне заслання, хвороби спричинилися до передчасної смерті поета. Поховали його спочатку на Смоленському кладовищі Петербурга, а в травні 1861 р. прах перевезли на Чернечу (тепер Тарасову) гору поблизу Канева.Тарас Шевченко почав писати вірші у другій половині 30-х років. У 1840 р. у Петербурзі вийшла перша збірка його поезій "Кобзар", у 1845 р. — героїчно-романтична поема "Гайдамаки". В 1843—1845 роках написав цикл поезій "Три літа" (центральним твором якого є "Сон"), поему "Кавказ", послання "І мертвим і живим...", поезії "Чигирине, Чигирине", "Великий льох", "Стоїть в селі Суботові" та ін., в яких гостро виступив проти соціально-національного гноблення українського народу. В ув'язненні писав вірші, які згодом об'єднав у цикл "В казематі". У 1854—1858 роках написав російською мовою повісті "Музикант", "Художник", "Нещасний", "Капітанша", "Близнята". Останніми прозовими творами Тараса Шевченка є повість "Прогулянка з задоволенням і не без моралі" (1856—1858) та щоденникові записи "Журнал". В Україні у 1859 р. написав низку високих зразків інтимної та пейзажної лірики. Кілька його творів цього періоду опубліковано в журналі "Основа" та альманасі "Хата".Тарас Шевченко був одним з найвидатніших майстрів українського образотворчого мистецтва. Він працював у галузях станкового живопису, графіки, монументально-декоративного розпису та скульптури, досконало володів технікою акварелі, олії, офорту, малюнка олівцем і пером. Він є автором понад тисячі мистецьких творів (не збереглося більше 160). У 1859—1860 роках виконав офорти з творів зарубіжних та російських художників, за які отримав звання академіка гравірування.Ім'я Тараса Шевченка відоме в усьому світі: у багатьох країнах йому встановлено пам'ятники, його твори перекладені майже на всі мови світу, його ім'ям в Україні названо навчальні заклади, театри, площі, вулиці, міста. Національна опера України, Київський національний університет, центральний бульвар міста Києва носять ім'я видатного сина українського народу — Тараса Шевченка.ты не украинэць якщчо нэ читав его ни разу :) одна его "зозуленька" чего стоить. имхо :)Пы.Сы. можэтэ и вирши сюды выкладоваты :) ПЛАЧ ЯРОСЛАВНИ В Путивлi-градi вранцi-рано Спiвае-плаче Ярославна, Як та зозуленька куе, Словами жалю додае. - Полечу, каже, зигзицею, Тiею чайкою-вдовицею, Та понад Доном полечу, Рукав бобровий омочу В рiцi Каялi. I на тiлi, На княжiм бiлiм, помарнiлiм, Омию кров суху, отру Глибокi, тяжкi рани... - I квилить-плаче Ярославна В Путивлi рано на валу: - Вiтрило-вiтре мiй единиi'i! Легкий, крилатий господине! Нащо на дужому крилi На вої любії мої,, На князя, ладо мое миле, Ти хановi метаеш стрiли? Не мало неба, i землi, I моря синього. На морi Гойдай насади-кораблi. А ти, прелютий... Горе! Горе! Мое веселiе украв, В степу на тирсi розiбгав. - Сумуе, квилить, плаче рано В Путивлi-градi Ярославна. I каже: - Дужий i старий, Широкий Днiпре, не малий! Пробив еси високi скали, Текучи в землю половчина, Носив еси на байдаках На половчан, на Кобяка Дружину тую Святославлю!.. О мiй Словутицю преславний! Мое ти ладо принеси, Щоб я постiль весела слала, У море слiз не посилала, - Сльозами моря не долить. - I плаче, плаче Ярославна В Путивлi на валу на брамi. Святее сонечко зiйшло. I каже: - Сонце пресвятее На землю радiсть принесло I людям i землi, моего Туги-нудьги не розвело. Святий, огненний господине! Спалив еси луги, степи, Спалив i князя i дружину, Спали мене на самотi! Або не грiй i не свiти... Загинув ладо... Я загину!